Темний лицар: як один фільм переписав правила супергеройського жанру

The Dark Knight (2008) · реж. Крістофер Нолан

IMDb 9.0 · «Деякі люди просто хочуть дивитись, як горить світ.»

2008 рік був незвичайним для Голлівуду. Marvel тільки-но запустила свою всесвіт «Залізною людиною». DC намагалась перезапустити «Бетмена» після катастрофи Шумахера. Нолан уже зробив «Початок» — але ще не зробив нічого такого масштабного. Ніхто не чекав, що результат виявиться фільмом, про який кінокритики говоритимуть у тих же категоріях, що й «Хрещений батько».

Не про Бетмена

Головна помилка при першому перегляді «Темного лицаря» — думати, що це фільм про Бетмена. Брюс Вейн тут радше функція: він задає питання і змушує інших персонажів відповідати на нього своїм вибором. Справжній протагоніст фільму — Джокер. Точніше, ідея, яку він уособлює.

Нолан і його брат Джонатан написали Джокера як філософський аргумент, а не злодія. Джокер не хоче грошей, влади, помсти. Він хоче довести одну тезу: що люди — лише один поштовх від того, щоб стати такими ж, як він. Весь фільм — це інсценізований дебат про природу людини під тиском. І Нолан не дає легкої відповіді.

Звідси відомий «дилема парома» — одна з найкращих сцен фільму, де режисер ставить глядача перед справжнім моральним вибором, не театральним. Незручність, яку ви відчуваєте в цей момент — це і є центр «Темного лицаря».

Гіт Леджер

Про це вже написано стільки, що будь-яке повторення ризикує перетворитись на кліше. Але факт залишається фактом: Гіт Леджер зробив щось, чого в супергеройських фільмах не існувало. Він не грав «злодія» — він грав ідею. Джокер у його виконанні не має бекстори, яка б пояснювала і виправдовувала. Він просто є. І це набагато страшніше.

Леджер помер до виходу фільму. «Оскар», який він отримав посмертно, часто сприймають як жест вшанування. Але якщо відволіктись від трагедії — це просто найкраща роль другого плану того року. Точка.

Що він зробив із жанром

До 2008-го супергеройські фільми існували в певному коридорі очікувань. Вони могли бути хорошими («Людина-павук» Ремі), могли бути видовищними, але вони залишались розвагою для широкої аудиторії з відповідним емоційним діапазоном.

«Темний лицар» показав, що жанровий матеріал може бути приводом для серйозного кіно. Нолан зняв кримінальну драму, де костюм Бетмена — лише контекст, а не суть. Це відкрило дорогу для «Логана», для «Джокера» Філліпса, для спроб Marvel зробити щось важчий за стандартний продукт.

Але ніхто з тих, хто пробував повторити успіх, не зміг відтворити головне: у «Темному лицарі» кожна сцена тягне за собою ідею, а не просто дію. Це рідкість у кіно взагалі, а в жанровому — особливо.

Ганс Циммер і Джеймс Ньютон Говард

Саундтрек до фільму — окрема тема. Циммер і Говард розробили для Джокера тему, що складається буквально з одної ноти: тягнуча, наростаюча, без дозволу. Це музична характеристика персонажа, якому не потрібна гармонія, бо він і є хаос. Контраст із темою Бетмена — масивною, структурованою — підсилює конфлікт фільму на рівні, який глядач відчуває, навіть якщо не усвідомлює.

Чому варто (пере)дивитись

Якщо ви дивились «Темного лицаря» як блокбастер — ви не помилились, але побачили не все. Перегляньте, зосередившись на Харві Денті. Його трансформація — найточніша ілюстрація тези Джокера, і Нолан будує її дуже обережно, сцена за сценою. Це фільм про те, що навіть найкращі наміри не захищають від зламу. Не найоптимістичніша думка — але чесна.